Інструкція з застосування препарату Ентекавір

Огляд

Ентекавір — це потужний противірусний препарат, який застосовується для лікування хронічного гепатиту В у дорослих пацієнтів. Він належить до групи нуклеозидних аналогів та має селективну активність у відношенні вірусної ДНК-полімерази вірусу гепатиту В (HBV). Завдяки цій дії, препарат сприяє зниженню вірусної реплікації, зменшує рівень вірусного навантаження та сприяє гальмуванню прогресування захворювання.

Склад препарату

Кожна таблетка, вкриття плівковою оболонкою, містить:

• Діюче речовина: ентекавір моногідрат — 0,53 мг / 1,06 мг, що відповідає 0,5 мг ентекавіру;
• Вспомогальні речовини: ядро: лактозу моногідрат (54,47 мг), мікрокристалічна целюлоза (90 мг), гипролоза низькозамещена (40 мг), повидон К30 (5 мг), кросповідон (8 мг / 16 мг), колоїдний діоксид кремнію (1 мг), магнію стеарат (1 мг); оболонка: гипромеллоза Е5 (4,2 мг), макрогол 6000 (0,54 мг), діоксид титану (1,2 мг), полісорбат 80 (0,06 мг).

Фармакологічна дія

Фармако-терапевтична група: Протівірусні засоби

Механізм дії: Ентекавір фосфорилюється у внутрішньоклітинному просторі з утворенням активної трифосфатної форми, яка має період напіврозпаду близько 15 годин. Ця форма конкуренційно інгібує всі три функціональні активності вірусної полімерази HBV: прайминг, зворотню транскрипцію негативної нити та синтез позитивної ДНК-ланки. Ентекавір є слабким інгібітором клітинних ДНК-полімераз α, β і δ, що зменшує ризик побічних ефектів, пов’язаних із пригніченням митохондріальної ДНК-синтези. Застосування препарату сприяє ефективному зниженню вірусної активності та стабілізації стану печінки.

Фармакокінетика

Після перорального прийому ентекавір швидко абсорбується. Максимальна концентрація (Cmax) у плазмі досягається через 0,5–1,5 години. При повторному застосуванні у дозі від 0,1 до 1 мг спостерігається пропорційне збільшення Cmax та AUC. Рівноважний стан досягається через 6–10 днів щоденного прийому, при цьому концентрація у плазмі зростає приблизно вдвічі.

Об’єм розподілу (Vd) перевищує загальний об’єм води в організмі, що свідчить про добру проникність препарату у тканини. Зв’язування з білками плазми становить близько 13%. Ентекавір майже не є субстратом або інгібітором системи цитохрому P450. Метаболізується у невеликий кількості, переважно фаза II — глюкуроніди та сульфати.

Т1/2 (період напіврозпаду) становить 128–149 годин у плазмі. При щоденному прийомі накопичення до рівноважних концентрацій відбувається за рахунок ефективного T1/2 приблизно 24 години. Виводиться головним чином через нирки у вигляді незміненої форми (62–73%), з кліренсом від 360 до 471 мл/хв, що вказує на гломерулярну фільтрацію та канальцеву секрецію.

Показання до застосування

• Хронічний гепатит В у дорослих з:
• компенсованим ураженням печінки та активною вірусною реплікацією, підвищенням рівнів трансаміназ (АЛТ або ACT), а також гістологічними ознаками запалення і/або фіброзу;
• декомпенсованим ураженням печінки.

Застосування під час вагітності та годування груддю

Вагітність: Не проводилися достатні дослідження безпеки застосування у вагітних. Ентекавір допускається використовувати лише тоді, коли потенційна користь перевищує потенційний ризик для плода.

Годування груддю: Даних щодо проникнення ентекавіра у грудне молоко відсутні. Не рекомендується застосовувати препарат під час годування груддю, щоб уникнути можливого впливу на новонародженого.

Протипоказання

• Підвищена чутливість до ентекавіра або будь-якого компонента препарату;
• Дитячий вік до 18 років;
• Редка спадкова непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція.

Побічні дії

З боку травної системи: рідко (≥1/1000,<1/100): діарея, диспепсія, нудота, блювота.

З боку центральної нервової системи: часто (≥1/100,<1/10): головний біль, швидка втома; рідко (≥1/1000,<1/100): безсоння, запаморочення, сонливість.

Після маркетингового застосування: алергічні реакції (анафілаксія), алопеція, висип, підвищення активності трансаміназ, лактат-ацидоз, порушення функції нирок, зниження кількості тромбоцитів та інші. У пацієнтів із тяжким ураженням печінки можливе посилення симптомів ускладнень, включаючи порушення функції нирок та гіперлактатемію.

Взаємодія з іншими препаратами

Ентекавір виводиться переважно нирками, тому при одночасному застосуванні з препаратами, що пригнічують функцію нирок або конкуренцію на рівні канальцевої секреції, можливе підвищення концентрації ентекавіра або інших ліків у крові. Взаємодії з ламивудином, адефовіром та тенофовіром не виявлено значущих клінічних ефектів. За пацієнтами рекомендується ретельне медичне спостереження при одночасному застосуванні з іншими препаратами, що виводяться нирками.

Дозування та режим застосування

Лікування має призначати лікар з досвідом у терапії хронічного гепатиту В. Препарат слід приймати внутрішньо натще: не менше ніж через 2 години після їжі або за 2 години до наступного прийому їжі.

Рекомендувана доза:

Статьи	Компенсоване ураження печінки	Резистентність до ламивудину	Декомпенсоване ураження печінки
Доза	0,5 мг один раз на добу	1 мг один раз на добу	1 мг один раз на добу

При нирковій недостатності дозу коригують відповідно до ступеня порушення функції нирок (таблиця 1). У пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю корекція дози не потрібна. У літніх пацієнтів теж не потрібно коригування дозування.

Для пацієнтів із зниженою функцією нирок (кліренс креатиніну <50 мл/хв) рекомендується застосовувати препарат кожні 48-72 години або відповідно до таблиці дозування.

Передозування

Про симптоми передозування даних обмежені. В разі передозування рекомендується симптоматичне лікування та моніторинг функцій нирок. Специфічного антивірусного антидоту не існує. Діаліз може сприяти видаленню ентекавіра з крові.

Особливі вказівки

Перед початком лікування необхідно провести детальне обстеження функції печінки та визначити рівень вірусної навантаженості. Під час терапії слід регулярно контролювати рівень трансаміназ, функцію нирок та інші важливі показники. У разі підвищення активності трансаміназ або ознак ускладнень потрібно переглянути режим лікування.

При припиненні терапії можливий рецидив вірусної активності та ускладнення. Тому рішення про припинення слід приймати тільки за рекомендацією лікаря на основі клінічних показників та лабораторних даних.

У пацієнтів із декомпенсованим ураженням печінки терапія повинна проводитися під ретельним медичним контролем через високий ризик ускладнень.